РЕПОРТАЖ
ДІМ для 125 хлопців
Як та чим живе Жовтневий психоневрологічний інтернат?
"Такі самі люди, але трішки обділені долею"
"Вони потребують ще більшої уваги, ніж ми, в житті. І якраз такі заклади, як наш, створені для того, аби люди знайшли себе тут".
З таких слів розпочинається наш діалог з директоркою Жовтневого психоневрологічного інтернату Галиною Черненко.
З таких слів розпочинається наш діалог з директоркою Жовтневого психоневрологічного інтернату Галиною Черненко.
Історія одного підопічного
У нас є хлопчик із Чорнобаївського району. Він проживав у Буримці. Поки він мешкав із батьками у селі. На нього пальцями всі показували. Він був не таким для всіх: для сусідів, дітей, з якими ріс. А потім, коли вони його привезли до нас, він став зовсім іншим. Він знайшов себе серед своїх. Він потрапив ніби в сім'ю. Тут ніхто ні з кого не сміється, ніхто нікого не ображає.
Коли приїздять батьки, а вони у нього активні, беруть участь у наших заходах, то Вітя з ними йде на сцену і разом співають. У такі моменти вони плачуть, бо вдома "такого Вітю" вони ніколи не бачили. Хлопець з двору не виходив, його зацькували, з нього насміхалися.
А тут така атмосфера, напевно. Належна увага з боку персоналу. Він себе відчув людиною.
Директорка каже: просяться люди з інших областей. А все тому, що тут є: найперше - належне ставлення персоналу до підопічних, наступне – реабілітація, третє – комфортні умови проживання.
У Жовтневому інтернаті ми познайомилися з трудолюбом Вітею. Розчулив своїми піснями і персонал, і нашу команду співочий Саша. Тут ми побачили рекордну кількість консервації та погладили десятки котиків, які мешкають на території підсобного господарства.
Коли приїздять батьки, а вони у нього активні, беруть участь у наших заходах, то Вітя з ними йде на сцену і разом співають. У такі моменти вони плачуть, бо вдома "такого Вітю" вони ніколи не бачили. Хлопець з двору не виходив, його зацькували, з нього насміхалися.
А тут така атмосфера, напевно. Належна увага з боку персоналу. Він себе відчув людиною.
Директорка каже: просяться люди з інших областей. А все тому, що тут є: найперше - належне ставлення персоналу до підопічних, наступне – реабілітація, третє – комфортні умови проживання.
У Жовтневому інтернаті ми познайомилися з трудолюбом Вітею. Розчулив своїми піснями і персонал, і нашу команду співочий Саша. Тут ми побачили рекордну кількість консервації та погладили десятки котиків, які мешкають на території підсобного господарства.
Пірнаємо у чергову історію місця, яке і місцеві, і підопічні, й персонал називають ДОМОМ.
Стіни школи, які стали домом для "душевно хворих"
Жовтневий психоневрологічний інтернат розрахований на 130 осіб, нині тут мешкає 125 чоловіків різного віку. 86 із них – недієздатні.
Будівля – нетипова. У колишньому приміщенні школи підопічним доводиться тіснитися у кімнатах. Частину великих зал вдалося розділити. Та з крайніми приміщеннями – біда. Вони надто перенаселені.
– Ми намагаємося селити хлопців або ж за діагнозами, по інтересах, по віку тощо. Головне – аби їм було комфортно, – говорить директорка.
Своїми силами персонал "прихорошив" приміщення. За останні роки з обласного бюджету вдалося профінансувати капремонти дахів, яким уже понад 60 років. Нині з новим покриттям адмінприміщення та житловий корпус.
Також збудована котельня, інтернат газифікували, пробили артезіанську скважину, збудували очисні споруди, заасфальтували двір, утеплили фасад, збудували паркан, створили хлібопекарський цех.
– Ми намагаємося селити хлопців або ж за діагнозами, по інтересах, по віку тощо. Головне – аби їм було комфортно, – говорить директорка.
Своїми силами персонал "прихорошив" приміщення. За останні роки з обласного бюджету вдалося профінансувати капремонти дахів, яким уже понад 60 років. Нині з новим покриттям адмінприміщення та житловий корпус.
Також збудована котельня, інтернат газифікували, пробили артезіанську скважину, збудували очисні споруди, заасфальтували двір, утеплили фасад, збудували паркан, створили хлібопекарський цех.
Це був один із найгірших інтернатів, а сьогодні вже в числі кращих. Коли я сюди прийшла, то погано називали і місцеві, і деякі працівники цей будинок. Важко було морально це чути. А потім так в процесі роботи, переконань, порівнянь нам вдалося багато зробити. Тепер кажуть: "Дім. Це наш дім".
Галина Черненко
директорка Жовтневого ПНІ
Жінка додає, що в закладі на високому рівні реабілітаційні процеси.
– Ми зуміли їх перевчити, навчити, повернути до життя, – говорить Галина Леонідівна.
Показує на паркан і переповідає історію ще одного підопічного.
– У нас був підопічний, який потрапив в інтернат після аварії. Він нічого не пам'ятав. Минуло кілька років, він почав пригадувати якісь моменти. І коли ми вирішили будувати паркан, він проявив ініціативу. Говорить, що ця праця йому знайома і цікава. Запропонував допомогу. Так він за 2-3 роки зробив його. Ми йому оплачували роботу, він повернувся до життя, до того, ким був. Людина щаслива, коли чимось зайнята, коли вона про щось мріє, чогось хоче.
Прямуємо територією інтернату. Із приміщення неподалік пахне свіжоспеченим хлібом. Це новенький цех. З гордістю демонструє нам власну пекарню директорка.
– Ми зуміли їх перевчити, навчити, повернути до життя, – говорить Галина Леонідівна.
Показує на паркан і переповідає історію ще одного підопічного.
– У нас був підопічний, який потрапив в інтернат після аварії. Він нічого не пам'ятав. Минуло кілька років, він почав пригадувати якісь моменти. І коли ми вирішили будувати паркан, він проявив ініціативу. Говорить, що ця праця йому знайома і цікава. Запропонував допомогу. Так він за 2-3 роки зробив його. Ми йому оплачували роботу, він повернувся до життя, до того, ким був. Людина щаслива, коли чимось зайнята, коли вона про щось мріє, чогось хоче.
Прямуємо територією інтернату. Із приміщення неподалік пахне свіжоспеченим хлібом. Це новенький цех. З гордістю демонструє нам власну пекарню директорка.
На вулиці зустрічаємо Володимира. Запитуємо: як справи?
– Працюю потихеньку. В котельні зараз, дровцята переносив.
– Вова у нас творчий. Розкажи, що ти любиш ще робити, - запитує пані Галина.
– Та я непогано малюю, любив у школі. Вчився на 4-5. В основному перемальовую з листівок, а потім розфарбовую олівцями. Але це як болію. А як ні, то на роботі. Копаємо картошку зараз, бо їсти хочеться. Вродила тільки інститутська. А маленька – погана, – переходить на ближчу тему Вова і продовжує. – І на складах працюємо, зерно перелопачую. Ще помагаю санітарочкам: воду ношу, мию поли, і брию хлопців. Брию гарно, але трішки буває ріжу. А мені санітари за це платять.
– Ой Вова, ти мені хоч секрет на людях відкрив, – сміється директорка.
– Я ж не брешу, Леонідівна!
– Знаю, ти хороший хлопчик.
– Вова у нас творчий. Розкажи, що ти любиш ще робити, - запитує пані Галина.
– Та я непогано малюю, любив у школі. Вчився на 4-5. В основному перемальовую з листівок, а потім розфарбовую олівцями. Але це як болію. А як ні, то на роботі. Копаємо картошку зараз, бо їсти хочеться. Вродила тільки інститутська. А маленька – погана, – переходить на ближчу тему Вова і продовжує. – І на складах працюємо, зерно перелопачую. Ще помагаю санітарочкам: воду ношу, мию поли, і брию хлопців. Брию гарно, але трішки буває ріжу. А мені санітари за це платять.
– Ой Вова, ти мені хоч секрет на людях відкрив, – сміється директорка.
– Я ж не брешу, Леонідівна!
– Знаю, ти хороший хлопчик.
Далі директорка хвалить чайний сервіз з макаронних виробів, який зробив Вова кілька років тому. Опісля прямуємо в житловий корпус інтернату.
Про персонал
Із підопічними працює 101 особа. Тут надають соціальні послуги по стаціонарному догляду, адже у закладі перебуває 56 ліжкохворих.
Тому більша частина персоналу - молодший медичний.
– Ліжкохворих потрібно нагодувати, помити, привести в належний стан, навчити. Створювати такі умови, щоб їм було затишно та добре, – говорить директорка.
Наголошує: останніми роками має проблеми із кадрами. Усе – через низькі заробітні плати. Раніше люди отримували 25% надбавки до ставки за шкідливі умови праці. Нині ж вони увійшли в розмір мінімалки. Тобто зарплата у людей зменшилася на чверть. Окрім того і психологічно важко працювати з підопічними.
– Не всі витримують. Багато людей, які працюють по догляду, розраховуються і їдуть в Польщу, Чехію, Литву, навіть на черкаські підприємства, – говорить Галина Черненко. – Цей крок для людей теж складний. Адже залишити дім, залишити рідне село, залишити батьків чи дітей і поїхати працювати кудись – це не так легко. Нещодавно двоє дівчат повернулися, розповідають, як там працювати. Забрала їх назад.
Наголошує: останніми роками має проблеми із кадрами. Усе – через низькі заробітні плати. Раніше люди отримували 25% надбавки до ставки за шкідливі умови праці. Нині ж вони увійшли в розмір мінімалки. Тобто зарплата у людей зменшилася на чверть. Окрім того і психологічно важко працювати з підопічними.
– Не всі витримують. Багато людей, які працюють по догляду, розраховуються і їдуть в Польщу, Чехію, Литву, навіть на черкаські підприємства, – говорить Галина Черненко. – Цей крок для людей теж складний. Адже залишити дім, залишити рідне село, залишити батьків чи дітей і поїхати працювати кудись – це не так легко. Нещодавно двоє дівчат повернулися, розповідають, як там працювати. Забрала їх назад.
В інтернаті працюють люди з семи районів області.
В інтернаті працюють люди з семи районів області. Тут "негласно" кожен із працівників має шефство над підопічними.
– Коли приїздить автобус і працівники йдуть на роботу, то ви б бачили, як наші хлопці біжать зустрічати їх. Ми так їх до себе притулили людським ставленням. Тут треба бачити кожну дитину і знати все про неї. Я працівникам завжди кажу: "Рахуйте, шо це ваші діти. Спілкуйтеся, одягайте, допомагайте, як рідним. Бо якщо у вас буде відраза, ви не зможете тут працювати".
– Коли приїздить автобус і працівники йдуть на роботу, то ви б бачили, як наші хлопці біжать зустрічати їх. Ми так їх до себе притулили людським ставленням. Тут треба бачити кожну дитину і знати все про неї. Я працівникам завжди кажу: "Рахуйте, шо це ваші діти. Спілкуйтеся, одягайте, допомагайте, як рідним. Бо якщо у вас буде відраза, ви не зможете тут працювати".
Фінансування закладу
Вартість утримання одного підопічного складає близько 8 тисяч гривень щомісяця. За словами директорки, майже 3 мільйони гривень щороку йде на м'який інвентар, харчування, медикаменти для хлопців.
Левова частина бюджету установи – а це 60% – складають витрати на заробітну плату. Близько 30% взимку - комунальні послуги.
– Наш інтернат виграє за рахунок того, що ми маємо потужне підсобне господарство. Майже всі 160 гектарів орендованої землі ми обробляємо. Вирощуємо овочі, фрукти, сіємо зерно. Але це знову ж навантаження на персонал. Бо ця робота не завжди оплачується. Ми шукаємо можливості винагородити людей за те, що вони так трудяться, – говорить жінка.
На 2 мільйони завдяки господарству продукують власної продукції в інтернаті.
У Жовтневому інтернаті Галина Леонідівна працює вже 21 рік. Бідкається: вперше не вродила картопля. Аби прохарчувати людей на рік, потрібно аж 18 тонн.
– Наш інтернат виграє за рахунок того, що ми маємо потужне підсобне господарство. Майже всі 160 гектарів орендованої землі ми обробляємо. Вирощуємо овочі, фрукти, сіємо зерно. Але це знову ж навантаження на персонал. Бо ця робота не завжди оплачується. Ми шукаємо можливості винагородити людей за те, що вони так трудяться, – говорить жінка.
На 2 мільйони завдяки господарству продукують власної продукції в інтернаті.
У Жовтневому інтернаті Галина Леонідівна працює вже 21 рік. Бідкається: вперше не вродила картопля. Аби прохарчувати людей на рік, потрібно аж 18 тонн.
Допомагають із господарством і хлопці.
Дехто працює біля великої рогатої худоби та свиней, хтось – на землі.
– Законодавством та нашими положеннями передбачена працетерапія. Підопічні мають бути зайняті в міру своїх можливостей. У нас є хлопчик, який любить доглядати квіти. Хтось – працювати біля тварин. Ми бачимо, що праця стимулює людину, і вони розвиваються завдяки їй. Ми залучаємо їх і вони працюють до обіду по годині, після обіду – по годині. За це платимо. Їх там багатенько працює, але ми оформляємо одного і вони по півставки працюють. Потім отримують заробітну плату і розділяють.
Окрім землі та тварин, на території інтернату є теплиця. Там і помідори, і огірки. За теплицями – фітосад. У ньому й лікарські трави, і корисні ягоди, і дерева.
– Законодавством та нашими положеннями передбачена працетерапія. Підопічні мають бути зайняті в міру своїх можливостей. У нас є хлопчик, який любить доглядати квіти. Хтось – працювати біля тварин. Ми бачимо, що праця стимулює людину, і вони розвиваються завдяки їй. Ми залучаємо їх і вони працюють до обіду по годині, після обіду – по годині. За це платимо. Їх там багатенько працює, але ми оформляємо одного і вони по півставки працюють. Потім отримують заробітну плату і розділяють.
Окрім землі та тварин, на території інтернату є теплиця. Там і помідори, і огірки. За теплицями – фітосад. У ньому й лікарські трави, і корисні ягоди, і дерева.
Медична частина
Саме з фітобару і починається наше знайомство із медичною частиною інтернату.
Старша медична сестра Любов Смаль каже: вже запасли 61 кілограм трав і ягід.
– У нас і м'ята, і меліса, і нагідки, ехінацея, лаванда, обліпиха. Акацію та липу збираємо, – перераховує жінка.
Медична частина – "ахілесова п'ята" цього закладу. Тут немає ані терапевта, ані психіатра. Намагаються врегулювати ситуацію контактами із районними лікарнями, обласною. Підопічних возять на прийоми до лікарів. На щорічні медогляди – навпаки: медпрацівників – в інтернат.
– У нас і м'ята, і меліса, і нагідки, ехінацея, лаванда, обліпиха. Акацію та липу збираємо, – перераховує жінка.
Медична частина – "ахілесова п'ята" цього закладу. Тут немає ані терапевта, ані психіатра. Намагаються врегулювати ситуацію контактами із районними лікарнями, обласною. Підопічних возять на прийоми до лікарів. На щорічні медогляди – навпаки: медпрацівників – в інтернат.
Медична частина – наша найглобальніша проблема.
– Медична частина – наша найглобальніша проблема. Кілька років у нас працювала терапевт на 0,5 ставки. Але діставатися далеко. У нас в районі один лікар-психіатр на пів ставки. Не хоче до нас, каже: я і на бензин тут не зароблю, – розповідає директорка.
Тому у закладі медичний персонал займається підтримуючим лікуванням. За призначенням лікарів дають ліки. У разі потреби – відвозять підопічних до лікарні.
– Щомісяця ми купуємо ліків на понад 17 тисяч загального фонду. Коли бракує – додаємо з пенсійних, – говорить старша медсестра. – Взагалі останні місяці ми витрачаємо на лікування 22-23 тисячі.
Рухаємося у відділення із ліжкохворими. Сестра-господиня Лідія Андріївна розповідає: у її відділенні працюють 23 колеги молодшого медичного персоналу, 4 банниці та 2 машиністки з прання білизни.
– Хто любить роботу, тому нескладно, – усміхається. – У нас в колективі 4 чоловіків, які і піднімуть, і посадять у візок, і в баню відвезуть. Без їхньої допомоги дівчата цього не зроблять.
Тому у закладі медичний персонал займається підтримуючим лікуванням. За призначенням лікарів дають ліки. У разі потреби – відвозять підопічних до лікарні.
– Щомісяця ми купуємо ліків на понад 17 тисяч загального фонду. Коли бракує – додаємо з пенсійних, – говорить старша медсестра. – Взагалі останні місяці ми витрачаємо на лікування 22-23 тисячі.
Рухаємося у відділення із ліжкохворими. Сестра-господиня Лідія Андріївна розповідає: у її відділенні працюють 23 колеги молодшого медичного персоналу, 4 банниці та 2 машиністки з прання білизни.
– Хто любить роботу, тому нескладно, – усміхається. – У нас в колективі 4 чоловіків, які і піднімуть, і посадять у візок, і в баню відвезуть. Без їхньої допомоги дівчата цього не зроблять.
Культмасове
За дверима кімнати культпрацівника з десяток чоловіків трудяться кожен над своїм.
Праворуч Клим робить браслет. Хлопець із Києва.
Директорка запитує:
– Клим, а кому ти виготовив намисто?
– Вам, – відповідає хлопець.
– А браслет кому робиш?
– Вам, – знову коротка відповідь.
– Клим, а кому ти виготовив намисто?
– Вам, – відповідає хлопець.
– А браслет кому робиш?
– Вам, – знову коротка відповідь.
За столом у центрі кімнати Саша малює. Чоловік родом із Тернополя. Персонал каже: плачуть усі, коли він починає співати.
Серед улюблених пісень - "Черешня".
– Саш, коли ти співаєш, що ми робимо?
– Плачете.
– А чому?
– Бо згадуєте маму.
Саша виконує кілька улюблених пісень і жінки справді розчулюються.
– Саш, коли ти співаєш, що ми робимо?
– Плачете.
– А чому?
– Бо згадуєте маму.
Саша виконує кілька улюблених пісень і жінки справді розчулюються.
З останнього – "Танці з зірками".
Культмасовий працівник Людмила Сорока каже: хлопці ініціативні, активні, готові працювати, коли є ідея.
– Ми намагаємося робити так, щоб вони розкривали себе в різних сферах. Одні – співають, інші – малюють, хтось – грає в шашки, в'яже чи вишиває. У нас жодного свята без концерту не обходиться, – розповідає Людмила Євгенівна.
З останнього – "Танці з зірками". У ролі зірок – хлопці, в ролі партнерок – санітарки. Танцювали і вальс, і танго, і народні.
Жовтневий ПНІ має власну футбольну команду. Сільське поле окультурили і там тренуються. Нагороди возять як зі столиці, так і з-за кордону.
– Ми намагаємося робити так, щоб вони розкривали себе в різних сферах. Одні – співають, інші – малюють, хтось – грає в шашки, в'яже чи вишиває. У нас жодного свята без концерту не обходиться, – розповідає Людмила Євгенівна.
З останнього – "Танці з зірками". У ролі зірок – хлопці, в ролі партнерок – санітарки. Танцювали і вальс, і танго, і народні.
Жовтневий ПНІ має власну футбольну команду. Сільське поле окультурили і там тренуються. Нагороди возять як зі столиці, так і з-за кордону.
Закупівлі
Жовтневий психоневрологіний інтернат – ще один яскравий приклад того, як можна уникнути зайвої конкуренції під час закупівель і забезпечити сталу співпрацю з "потрібним" постачальником.
Фактичним монополістом із постачання продуктів харчування є черкаський підприємець Руслан Ткаченко.
Як і решта "фаворитів" аналогічних закладів Руслан Ткаченко з жодною іншою бюджетною організацією не співпрацює. Він концентрує свою підприємницьку діяльність виключно на психоневрологічному інтернаті.
Аби забезпечити "відсутність" будь-якої конкуренції під час здійснення допорогових закупівель продуктів харчування Замовник виставляв неабиякі вимоги до термінів постачання товарів.
Наприклад, у тендерній документації стосовно закупівлею сиру твердого зазначено, що постачання має здійснюватися кілька разів на тиждень дрібними партіями (у 2018 році зазначали взагалі "щоденно"). Звичайно, що охочих кожного дня чи через день возити по кілька кілограмів сиру до закладу знайдеться небагато. Втім, "приємний" виняток – черкащанин Ткаченко – єдиний погодився на такі умови, запропонувавши астрономічну ціну в 160 гривень за кілограм.
Для порівняння: дошкільні навчальні заклади міста Черкаси купують сир за 115 гривень. Для чорнобаївських дошкільнят сир також купується дешевше, – 107 гривень за кілограм.
Звичайно, що можливо підприємець врахував ціну ледь не щоденної доставки, проте, по факту, як свідчить інформації із системи Spending.gov.ua, постачання продукту до закладу здійснюється далеко нещоденно, а фактично раз на кілька тижнів, разом з іншими продуктами.
Аби забезпечити "відсутність" будь-якої конкуренції під час здійснення допорогових закупівель продуктів харчування Замовник виставляв неабиякі вимоги до термінів постачання товарів.
Наприклад, у тендерній документації стосовно закупівлею сиру твердого зазначено, що постачання має здійснюватися кілька разів на тиждень дрібними партіями (у 2018 році зазначали взагалі "щоденно"). Звичайно, що охочих кожного дня чи через день возити по кілька кілограмів сиру до закладу знайдеться небагато. Втім, "приємний" виняток – черкащанин Ткаченко – єдиний погодився на такі умови, запропонувавши астрономічну ціну в 160 гривень за кілограм.
Для порівняння: дошкільні навчальні заклади міста Черкаси купують сир за 115 гривень. Для чорнобаївських дошкільнят сир також купується дешевше, – 107 гривень за кілограм.
Звичайно, що можливо підприємець врахував ціну ледь не щоденної доставки, проте, по факту, як свідчить інформації із системи Spending.gov.ua, постачання продукту до закладу здійснюється далеко нещоденно, а фактично раз на кілька тижнів, разом з іншими продуктами.
Ще одним "харчовим" фаворитом закладу є також черкащанин Олександр Фурса, що встиг отримати від закладу протягом 2018-2019 року майже 900 тисяч гривень.
Втім, інформація про закупівлі у цього підприємця протягом 2019 року в системі на разі відсутня, як у вигляді звіту про укладений договір так і хоча б в додатку до річного плану закупівель.
Фурса, як і Ткаченко, має банківський рахунок, відкритий у не найпопулярнішому "Таскомбанку". По факту, саме ці два підприємці є постачальниками всієї групи продуктових товарів до закладу, отримавши за два роки від Жовтневого ПНІ майже 3,5 млн гривень, фактично без жодної конкуренції.
Фурса, як і Ткаченко, має банківський рахунок, відкритий у не найпопулярнішому "Таскомбанку". По факту, саме ці два підприємці є постачальниками всієї групи продуктових товарів до закладу, отримавши за два роки від Жовтневого ПНІ майже 3,5 млн гривень, фактично без жодної конкуренції.
Квартет із рахунками у "Таскомбанку" за два роки отримав від Жовтневого ПНІ 4,4 млн гривень, що складає 15% всього бюджету.
Окрім продуктів харчування Олександр Фурса постачає в інтернат і господарські товари. Завдяки відсутності реальної конкуренції підприємець отримав за цю групу товарів ще 600 тисяч.
У цьому напряму його "активним" партнером по освоєнню коштів закладу є ще одна черкащанка Світлана Задніпряна, що отримала за ті ж "господарські" товари 400 тисяч гривень.
Характерним є те, що вона також обслуговується у все тому ж "Таскомбанку". Ще однією клієнткою цього банку є Ярославна Ткаченко, шо встигла "напрацювать" із закладом 70 тисяч гривень.
Фактично квартет із рахунками у "Таскомбанку" за два роки отримав від Жовтневого інтернату 4,4 млн гривень, що складає 15% всього бюджету установи. Без жодної конкуренції.
Зазначимо також, що інтернат має досвід співпраці зі вже неодноразово згаданою нами постачальницею одягу Іриною Бутенко, яка отримала майже 400 тисяч гривень. Її вірні супутники по усіх закладам регіону – сімейство Романових має в активі "доробок2 у 525 тисяч гривень.
У цьому напряму його "активним" партнером по освоєнню коштів закладу є ще одна черкащанка Світлана Задніпряна, що отримала за ті ж "господарські" товари 400 тисяч гривень.
Характерним є те, що вона також обслуговується у все тому ж "Таскомбанку". Ще однією клієнткою цього банку є Ярославна Ткаченко, шо встигла "напрацювать" із закладом 70 тисяч гривень.
Фактично квартет із рахунками у "Таскомбанку" за два роки отримав від Жовтневого інтернату 4,4 млн гривень, що складає 15% всього бюджету установи. Без жодної конкуренції.
Зазначимо також, що інтернат має досвід співпраці зі вже неодноразово згаданою нами постачальницею одягу Іриною Бутенко, яка отримала майже 400 тисяч гривень. Її вірні супутники по усіх закладам регіону – сімейство Романових має в активі "доробок2 у 525 тисяч гривень.
Текст підготувала команда "Вісімнадцять три нулі". Відео Сергія Преснякова
Ця публікація була підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є відповідальністю виключно ГО "Черкаська інформаційна агенція 18000" і необов'язково відображає погляди Європейського Союзу.
