Для покращення своєї української я почала ходити до спікінг-клабу. Його після початку повномасштабної війни організувала черкащанка Іра Тітовська. Там ми зустрічаємося у колі тих, хто переходить на українську, розмовляємо. Також є вчителька української мови, яка виправляє наші помилки та пояснює їх. Зараз є дві групи, кожна з яких налічує близько десяти осіб. Групи невеличкі, аби кожен мав змогу висловитися та бути почутим. Тут мені не страшно помилятися.
Коли ж помилки виправляють люди, яких я не знаю, це відчуття, ніби тобі зашивають рота. Я нормально ставлюся до цього, якщо це мої друзі й ми сидимо на кухні за келихом вина і я говорю щось російською, а вони перекладають українською. Проте коли це людина, яка не знає мене й виправляє під час живого спілкування чи в соцмережах, то що? Для чого? Я просила тебе про це? Я не розумію, для чого люди це роблять. Коли тебе постійно намагаються "вколоти", виправляючи, то єдине, що я відчуваю до цієї людини - це співчуття. Думаю, коли в людини є чим зайнятися - бізнес, робота, діти, собака, кохання - їй немає часу писати в'їдливі коментарі.
Зараз я вже більш-менш розмовляю українською, проте мені складно правильно нею писати. Також на російській я розмовляю дуже швидко, а українською - повільніше. Проте в цьому є й позитив. Коли говорила російською, то між словами прослизала нецензурна лексика, а зараз її стало менше, оскільки обдумую, що сказати.
Головна моя проблема - я відчуваю, що мені не вистачає словникового запасу. Особливо, у робочій сфері. На жаль, майже вся література про виноробство у нас російськомовна, як і терміни. Зараз у мене є дві україномовні книги, які стосуються моєї професії: одна з них написана простою мовою, проте в іншій доводиться тричі перечитувати абзац, аби зрозуміти його.
Саме острах здатися через брак словникового запасу менш компетентною у своїй професії заважав мені повністю перейти на українську раніше. Я перфекціоніст і хочу, щоб усе було досконало. Проте після 24 лютого твердо вирішила: навіть якщо два-три роки говоритиму з помилками, усе одно говоритиму українською.
Зараз я ще можу перейти на російську, коли перебуваю в компанії російськомовних друзів. Це відбувається мимовільно: спочатку я говорю українською, проте вже пізніше ловлю себе на думці, що розмовляю російською. Думаю, із часом це мине.