Разом з тим територія по той беріг Дніпра має змішаний стан та становище. На частині територій ще у 1990 році було створено заказник "Тарасів обрій". Мета – збереження ландшафтних комплексів заплави середньої течії річки Дніпра, а фактично огляду з Чернечої гори. На момент створення площа заказника становила 405 гектарів.
Працівники заповідника розповідають, що ідея створення подібного об'єкта, який об'єднав у себе як безпосередньо місце поховання видатного поета, так і всю територію довкола, якою він надихався за життя, у національно свідомої української інтелігенції визріла ще за часів Української Народної Республіки та була затверджена рішенням Ради Міністрів Української Держави 10 червня 1918 року. Перші незалежні українські політики свідомо намагалися зберегти заповідний статус його природи довкола.
Разом з тим перманентно була боротьба із посяганнями на природну "цноту" цих місць з боку наступаючої індустріалізації радянських часів. До самого розвалу Радянського Союзу Міненерго намагалося суттєво забудувати прилеглі території і освоїти їх саме як промислову зону, втім їх намірам вдавалося протистояти за рахунок консолідації української інтелігенції як усередині країни, так і за її межами. Як наслідок, у 1989-му на базі Канівського державного ордена Дружби народів музею-заповідника Тараса Шевченка "з метою дбайливого збереження шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища в м. Каневі" було створено Шевченківський національний заповідник.
Однак від ідей промислового освоєння місцевості не відмовлялися. Так, у різні часи вже незалежності були спроби пролобіювати як на території безпосередньо заповідних земель, так і прилеглих до них територій будівництво алюмінієвого заводу, водного вантажного терміналу, елеватора, заводу силікатної цегли, звірогосподарств та іншого. Втім всі ці ініціативи зупинялися або ж на етапі ухвалення політичних рішень Канівською міською радою, або під час проведення громадських слухань. Громада безпосередньо Канева неухильно стоїть на принципі збереження природніх ландшафтів хоча б на тому рівні, які дісталися у спадок нашому поколінню після втручання радянської індустріалізації у ці місця. Про це говорить міський голова Канева Ігор Ренькас, коментуючи можливий видобуток піску на території сусідньої громади. Він хоч і не може впливати у діяльність сусідів, втім говорить про те, що місто саме неодноразово відмовилося від перспективнивних у фінансовому плані інвестицій заради збереження культурної та природної пам'ятки. Це, на думку Ренькаса, варто було б зробити і сусідній громаді.