Твій код. Якими були весільні вінки черкащанок у минулому та як їх відроджують сьогодні
Сьогодні нам складно уявити наречену без фати, однак ще сто років тому про традицію одягати її на весілля українські селяни навіть не задумувалися. Натомість голову молодої квітчав вінок. У давнину робили його з живих квітів, а вже згодом на території України поширились і так звані воскові вінки. Саме їх можна побачити на весільних фото початку 20 ст, за якими нині відроджують традиції створення цих головних уборів сучасні майстрині.

Виготовляли воскові вінки чи не в кожному селі, а тому часто в різних регіонах вони були унікальними. Відрізнялися й матеріали, із яких їх створювали, і відповідно - й вартість.
Із чого виготовляли весільні вінки, якими вони були на Черкащині та скільки міг коштувати один такий головний убір, розповідаємо разом із черкаською майстринею Оленою Афанасенко

«
Бути, як королева: звідки пішла традиція на весільні вінки

»
Насамперед варто розуміти, що весільний вінок є невід'ємною частиною українського народного строю, а тому він мав гармонійно доповнювати образ дівчини. У зв'язку з цим робили вінок близьким до кольорової гами весільного вбрання.

У ХІХ - початку ХХ ст. в Україні починають активно ширитися воскові вінки.
Вважається, що традицію на вінки з воску ввела королева Вікторія. Коли 1840 року вона одружувалась із Альбертом, то на голові мала вінок із флердоранжу - квітів апельсинового дерева. Після цього люди, які жили в меншому достатку, шукали можливості якось відтворити його. Я навіть бачила, як у Швеції, наприклад, робили весільні вінки з луски. Коли ж ця традиція дійшла до України їх почали робити з парафіну, який у народі називали "білим воском", тому й вінки ці - воскові. Вінків із самого воску я не бачила.
Олена Афанасенко
майстриня
Весільний образ королеви Вікторії:
Здебільшого весільний вінок був не самостійним головним убором, а частиною "квітчання" (прикрашання, - ред.). Це означає, що наречену, окрім вінка, прикрашали стрічками та квіткою, яку чіпляли ззаду на потилицю. Також дівчину могли прикрашати й кільцями, які чіпляли збоку. Однак усі ці елементи мали доповнювати вінок.
Вінок із Жовнина
У кожному регіоні та навіть селі вінки були унікальними. Зазвичай, їх виготовляли майстрині або монашки при монастирях. Останні робили це, оскільки багато елементів, із яких складається вінок, також були частиною прикрашання ікон. Водночас є відомості, що прикраси для образів створювали й чоловіки.
Нам писали, що, наприклад, робили воскові вінки в монастирі в Антипівці. І там їх багато хто купував
Олена Афанасенко
майстриня
У селах могла бути одна чи кілька майстринь. Залежало це від розміру села. Наприклад, в Яснозір'ї було дві майстрині. Часто ними були вже самотні жінки або ті, які ніколи не були заміжні. Ставали майстринями й жінки, які хворіли та не могли виконувати тяжкої праці.

Придбати весільний вінок можна було й вже готовим, адже їх часто продавали на базарах. Наприклад, у Смілі, куди в другій половині ХХ ст. за ними приїздили ледве не з усієї області.
Нам розповідали історію, що одна жінка із Канівського району виходила заміж у Черкаський. А вінок у неї був зі Сміли. Коштував він 120 карбованців, що на той час було фантастичною сумою. Її чоловік дуже хотів, щоб вона була найкрасивішою нареченою й купив для неї найдорожчий вінок, який був на базарі. Але не всі вінки були такими вартісними. У Золотоноші, наприклад, вони могли коштувати 20 карбованців. Усе залежало від того, скільки часу й праці в нього вкладено
Олена Афанасенко
майстриня
Цікаво, що воскові вінки могла одягати не лише наречена. Так, незаміжні дівчата вбирати їх до церкви чи на свято. А на весіллі бути у вінку могла й дружка, однак часто її головний убір був меншим від вінка нареченої.
Наречена із селі Кліщинці Чорнобаївського району / Фото "Метелики в голові"
Після заміжжя в деяких регіонах України була традиція "молодиться до року", коли заміжня дівчина могла одягнути вінок на хустку чи очіпок. Робили це до народження дітей
Олена Афанасенко
майстриня

«
Із чого виготовляли вінки на Черкащині?

»
Матеріали для виготовлення весільних вінків були різноманітними. Їх вибір залежав як від вартості та наявності на ринку, так й уподобань нареченої чи майстрині.

Так, для вінків використовували папір, парафін, дріт, обгортки від цукерок, фольгу, скляні намистини та дерев'яну стружку, яку сьогодні вже не виготовляють.
За радянської окупації похвалитися великим різноманіттям матеріалів не можна було. Наприклад, якщо до цього періоду українці могли використовувати павичеве пір'я, то після - його вже не було де взяти
Олена Афанасенко
майстриня
Зазвичай, майстрині самі купували матеріали для майбутніх виробів. По дерев'яну стружку, наприклад, їздили на базар або в районний центр, де закуповували її в потрібній кількості.

Цікаво, що на Черкащині зафіксований вінок із унікального матеріалу. Подібних йому немає в жодній етнографічній праці.
Вінок із села Криві Коліна
Це вінок із зернят, який знайшли в с. Криві Коліна Тальнівського району. Ми передали зернятка з нього одному з підприємств, аби вони встановили, із якої вони рослини. І нам відповіли, що це біб кінський до селекції. Зараз такого вже немає, знайти його можна лише десь в інститутах. А наш вінок був прибитий гвіздками до ікони Тихвинської Божої Матері. Це - вінчальна ікона, тобто парна, але збереглась лише ікона нареченої
Олена Афанасенко
майстриня

«
Різноманіття весільних вінків Черкащини

»
Оскільки у кожної майстрині були свої особливості та техніки створення вінків, то й у кожному селі ці головні убори різнилися та навіть в межах однієї області могли не мати спільних рис. Так, зовсім різними були, наприклад, весільні вінки в Яснозір'ї та Байбузах Черкаського району.

У Яснозір'ї наречених квітчали горою. Це був дуже складний спосіб прикрашання дівчини, який в Україні був поширений лише в цьому населеному пункті.
Частина вінка із Яснозір'я / Фото "Метелики в голові"
Там вінка, як такого, і немає, а є дві дуги. Заплітали дві коси та перехрещували їх на голові. У них вставляли дріт із накрученим барвінком, який із двох сторін закривали двома дугами й зшивали. Потім попереду вставляли квіточки, а зад повністю затикали маленькими квіточками й вішали стрічки
Олена Афанасенко
майстриня
Наречена та наречений із Яснозір'я / Фото "Метелики в голові"
Репліка вінка із Яснозір'я / Фото "Метелики в голові"
Вже в 1970-их роках традиція квітчати горою фактично відійшла.

Натомість поряд із Яснозір'ям, у Байбузах, вінок був набагато лаконічнішим. Це була стрічка з тканини, зібрана на нитку.
Репліка вінка нареченої із с. Байбузи / Робота Катерини Миронюк
Така сама ж стрічка одягалась під чигиринський вінок, який звався "цвітком", та під вінок з Орловця.

Зокрема, за словами майстрині Олени Афанасенко, вінок із села Орловець Городищенського району із часом змінювався. Будучи спочатку лаконічним, поступово до нього додалось багато елементів. У другій половині ХХ ст. в ньому з'являються зелені листочки, блакитні квіточки, а часом вінок набуває форми корони, тоді як першочергово до вінка додавалась чорна стрічка "квіточка" та рожева стрічка з бантиком.
Наречена з Орловця / Фото: Черкаський обласний краєзнавчий музей
Наречена з Орловця / Фото: "Метелики в голові"
Надзвичайно пишними весільні вінки були в Жовнині Чорнобаївського району. Це були великі головні убори, складені з вовняних кульок, які викладали у два чи три ряди. Їх могли доповнювати квітами з паперу, китичками, скляними намистинами. Під вінок пов'язували шовкову хустку у такий спосіб, аби потилиця залишалася відкритою. На потилицю ж накладали складену навхрест стрічку, яку кріпили до хустки.
Наречена з Жовнина / Фото: "Метелики в голові"
Називали такі вінки із Жовнина "квітками", як і вовняні кульки, із яких вони складались.
Вінок із Жовнина (червоний)
На Звенигородщині поширеними були вінки у вигляді шапочки. Називали їх "головицями". Це був комбінований головний убір із квіток, якими прикрашали всю голову, та двох кісок, які були прикрашені восковицями.
"Головиця" зі Звенигородщини / Фото: "Метелики в голові"
Репліка вінка "головиця"
На Чигиринщині весільний вінок звався "цвітком". Нижній ряд такого вінка складався із восковиць, а верхній - зі зроблених із паперу, стружки чи фольги квіток.
Репліка вінка із Чигиринського району / Фото: "Метелики в голові"
Вінок із Чигиринського району
Якими ще були вінки на Черкащині:

«
Відтворити минуле в сьогоденні

»
Відроджують традиції минулого на Черкащині й сьогодні. Уже більше року виготовляють воскові вінки черкаські майстрині Олена Афанасенко та Олена Почтарьова. У квітні 2020-ого жінки заснували власний проєкт "Метелики в голові", у межах якого вивчають давні традиції створення весільних головних уборів, збирають інформацію про них та відтворюють давні вінки.

Цікавились темою етнографії черкащанки давно. Разом їздили на фестивалі, у подорожі, аж поки це не переросло у спільне цілеспрямоване захоплення.
Майстрині Олена Афанасенко та Олена Почтарьова
Олена Почтарьова робила вінки й раніше, однак вони були сучасними. Я ж працюю у видавництві. Саме там, працюючи над однією з книг, ми зіткнулись із тим, що репліки народних строїв сьогодні є, а вінків - немає. Немає їх навіть у більшості музеїв. Якщо в нашому краєзнавчому музеї є близько десяти вінків, які демонструють і Полтавщину, і Правобережжя, то в Чернігівському обласному музеї немає жодного автентичного головного убору. А в Полтавському музеї - їх лише два
Олена Афанасенко
майстриня
Поступово жінки почали не лише цікавитися темою вінків та шукати про них інформацію, а й пробувати відтворювати автентичні головні убори черкащанок. Починали із самостійного вивчення, паралельно шукаючи майстринь, у яких можна було б перейняти досвід.
Відвідували й майстер-класи. Багато майстринь кажуть, що вчились у бабусь. І ми їздимо до майстринь, адже у них можна дізнатися багато нового й цікавого
Олена Афанасенко
майстриня
Аби відшукати ще більше інформації про традиційні головні убори, майстрині їздять і по населених пунктах, де комунікують із бабусями, які можуть розповісти чимало про весільні традиції у їхніх селах.
Комунікуємо з ними й через сільських голів, учителів, місцевих краєзнавців. Рятує й комунікація через соцмережі. Інколи знаходимо майстринь раптово, запитуючи людей у селі
Олена Афанасенко
майстриня
У квітні минулого року Олена Афанасьєва та Олена Почтарьова створили власний проєкт "Метелики в голові", у межах якого не лише узагальнюють та систематизують інформацію про традиційні весільні вінки Черкащини, діляться спогадами місцевих жителів про квітчання наречених, а й презентують точно відтворені вінки минувшини. Їх створюють самостійно за давніми традиціями та наголошують, аби черкащани одягали репліки, а не старовинні оригінали, яким місце в музеї. Лише так ми зможемо зберегти їх для майбутніх поколінь.
Підготувала Анастасія Небога
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:
Твій код. Що носили черкащани сотні років тому?
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:
Твій код. Прикраси черкащанок у минулому
Made on
Tilda