Твій код. Які прикраси носили черкащанки в минулому?
Калачики, калачики з метеликами, голубки, соколики. Сьогодні ці слова асоціюються у нас лише з квітами та фауною. Однак ще сто років тому кожна дівчина в Україні прикрашала себе ними. Ба більше - вони могли передаватися з покоління в покоління. Ні, українки не носили засушених метеликів чи рослин, як може здатися. Усе це - назви традиційних сережок, якими не обмежувались народні прикраси.

Ошатність та різнобарвність завжди були характерними для українського строю. І прикраси - не виключення. Гарно оздоблені камінням та різьбленням дукачі, червоні коралі й каблучки у формі квіток одягали як містянки, так і сільські дівчата на Черкащині. Адже чим пишніші оздоби - тим заможніша та статна дівчина. А значить, до неї буде прикута увага як решти дівчат, так і хлопців. Саме тому придбати прикраси, вартість яких інколи могла сягати вартості двох корів, намагалась кожна. Берегли їх з особливою турботою, а на свята одягали відразу всі, тож шию дівчини одночасно могли прикрашати до 25 разок лише самого намиста.

"18000" розповідає, які прикраси носили черкащанки у минулому, та як місцеві майстри відроджують народні традиції їхнього створення сьогодні

«
Традиційні українські прикраси - це...

»
Прикраси відомі на території України віддавна. Ще серед знахідок пізньопалеолітичної доби дослідники фіксують вироби з кісток мамонта, намиста та браслети, а за часів неоліту - прикраси із зубів оленів чи ведмедів, різних порід каменів або черепашок.
Амулет з ікла собаки чи вовка. Фото з фонду історичного музею-заповідника "Трипільська культура"
Амулет з черепашки. Фото з фонду історичного музею-заповідника "Трипільська культура"
Різноманітними були прикраси й за часів Київської Русі. Це - браслети, намиста, підвіски, персні, скроневі кільця, сережки та гривни.
Прикраси жінок князівського чину. Реконструкція Зінаїди Васіної
Шийні гривни 12-13 ст, знайдені біля села Сахнівка, Черкаська область. Фото Музею історичних коштовностей України
Спочатку, у зв'язку з тим, що в давнину людина залежала від природи й шукала шляхів її задобрення, прикраси мали оберегове, "магічне" значення. Надалі ж їхня функція поступово змінювалась на прикрашальну, а вони ставали елементами традиційного народного строю.
Суть прикраси спочатку була прагматична, а потім - естетична. Це були обереги. Їх одягали там, де були відкриті доступи до тіла: на зап'ястях, шиї. А в Індії, наприклад, носили прикраси й на ногах
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Нині, говорячи про традиційні прикраси українців, і черкащан зокрема, насамперед ми маємо на увазі період ХІХ - початку ХХ ст. Саме в цей час прикраси повноцінно усталились у середовищі українських селян. Одягали їх здебільшого на весілля, хоча могли носити й до церкви чи на свята. Зазвичай дівчина вбирала відразу всі прикраси, аби показати свій достаток.
Фото з фонду Миколи Бабака
Фото з книги "Золотарство Середнього Подніпров'я"
Поділялися традиційні прикраси українців на шийні й нагрудні вироби, вушні прикраси, персні та браслети. Найбільшим різноманіттям відзначаються шийні прикраси.

«
Шийні та нагрудні прикраси черкащанок

»
Середнє Подніпров'я, куди належить і Черкащина, має багате різноманіття шийних прикрас. Усе - завдяки майстрам, які проживали тут. Звались вони золотарями. На відміну від міських ювелірів золотарі проживали по селах та володіли техніками виготовлення саме традиційних прикрас - дукачів, коралів, монист (намист).

Одним із центрів виготовлення прикрас на Черкащині було село Вереміївка, що розташоване в Золотоніському районі. Найбільш відоме воно завдяки виготовленню таких нашийних прикрас як дукачі. Створювали тут їх кілька майстрів.
Дукачі
Дукач - велика срібна медаль або монета, оправлена в металеву пружинку та плетений шнурочок. На трьох ланцюжках її підвішували до великої штампованої або карбованої брошки, яку називали бантом. Дукач могли прикрашати камінням або ж різбленням.
Виготовляли дукачі з кількох монет. Це могли бути царські, польські або австро-угорські монети. Із однієї з них робили медальйон, іншу - розкатували й робили бант. Могли замість монети використовувати й своєрідні медальйони з гравіюванням.

Дукачі були центральною прикрасою на шиї жінки. Одягати їх українка могла відразу кілька.
Особливістю кожного дукача був його бант. Саме залежно від його форми ці прикраси можна класифікувати на різні типи. Так, бант "вереміївського" дукача нагадував квітку з листочками. Це надавало йому неабиякої пишності. Оздоблювати бант могли камінням або ж склом.
Вереміївський дукач. Реконструкція Василя Білоножка
Завдяки своїй красі "вереміївські" дукачі широко поширювались Подніпров'ям. Зокрема, вони були зафіксовані у селах від Канівщини до Кременчуцького повіту, на Чигиринщині та в побережних селах Черкаського повіту.

Розповсюджувались "вереміївські" дукачі й завдяки тому, що люди їздили до Вереміївки на базар, звідки привозили їх на інші території області.
Згідно з інформацією дослідження "Золотарство Середнього Подніпров'я", співавтором якого є черкаський краєзнавець Олександр Самков, ще один центр золотарства розташовувався в с. Загородище Іркліївської волості Золотоніського повіту. Там працювало близько 19 золотарів, які були родичами. Займалися цим ремеслом тут не лише чоловіки, а й жінки.

Золотарі із Загородища виготовляли як "вереміївські", так і "рогаті" та "плетені" дукачі. Відмінність між ними полягала, знову ж таки, у бантах. Так, бант "рогатих" дукачів мав вигляд великої квітки з шістьма міцними пелюстками. Кінці верхніх пелюсток виходили за краї банта, нагадуючи роги. Натомість основу "плетених" дукачів складала композиція з двох "сердець", що перепліталися одне з одним. За словами дослідників, саме "плетені" дукачі були найдавнішими.
У місцевостях поблизу Корсуня й Городища були в моді так звані "ажурні" дукачі. Їх основою був кружечок, на якому вирізали зображення хреста з овальними кінцями. Його вміщали в оправу з деталей у вигляді місяця з закрученими ріжками.
Виготовляли дукачі й у районі сіл Худяки, Ломовате та Сагунівка. Тут майстри робили так звані "бідні" дукачі для небагатих селян. Попри дотримання технології створення дукача, матеріали для них використовували дешеві - золотисту латунь та мідь. Відомі два типи бантів "бідних" дукачів. Один мав вигляд Андріївського хреста, промені якого були сформовані у вигляді листя, а другий тип був великою штампованою розеткою-квіткою, що мала шість пелюсток.
Залишки "бідного" дукача. Фото Валерія Фісуна
Фіксують на території Черкащини й "лубенські" дукачі, оздоблення яких було простішим, ніж "вереміївських". Їх банти вирізняє широка площина срібла, прикрашена гравійованим орнаментом. Угорі банти мають своєрідний гребінець.

Назва прикраси походить від місцевості, де її виготовляли.
Лубенський дукач. Фото з колекції Юрія Коваленка
Лубенський дукач
Носили українки й дукачі-янгуски, медальйон яких мав форму серця.
Дукач-янгусок. Репродукція Василя Білоножка
Дукач-янгусок. Фото із книги "Золотарство Середнього Подніпров'я"
Відроджують золотарське ремесло на Черкащині й сьогодні. Уже близько семи років займається цим черкащанин Василь Білоножко. Родом чоловік із Чорнобаївського району. Говорить, що спочатку лише цікавився прикрасами та колекціонував їх, пізніше ж почав вивчати й інформацію про їх реставрацію та техніку виготовлення. До цього займався торгівлею вишиванками.
Василь Білоножко
Більше десяти років я займаюсь колекціонуванням дукачів, старих фотографій. А сам робити прикраси почав десь років 6-7 тому. Учився самостійно, професійної освіти не маю. Я взагалі агроном за спеціальністю. Щось читав, щось шукав в інтернеті, запитував в інших. Десь щось спалив чи зіпсував, але вчився. А потім хобі переросло у справу. Пішов попит на прикраси. Коли вже не встигав їхати торгувати на базар, бо мав замовлення, то подумав, що можу заробляти й цим.
Василь Білоножко
золотар
Нині чоловік створює репліки українських дукачів та намист, робить коралі та сережки, хрестики Яблучний Спас.
Яблучний Спас - позолочена підвіска у вигляді розквітлого гіллястого хреста, щедро прикрашена камінням
Прикраси, виготовлені Василем Білоножком: Яблучний Спас, сережки-янгуски та дукач
За словами Василя, аби дізнатися секрети виготовлення дукачів, особисто їздив по селах до старих золотарів та їх онуків. Зокрема, розпитував про матриці, в яких відливався бант дукача (своєрідна форма, яка заповнювалась металом, - ред.).
Я їздив майже рік до онука золотаря в Вереміївці, аби він просто показав мені інструмент, за допомогою якого роблять дукачі. Зараз цьому чоловіку близько 70 років, - згадує Василь. - А як показав, то він мені подарував матрицю з умовою, що за потреби я привезу її назад. Поки що вона перебуває в мене
Василь Білоножко
золотар
Матриця для дукача
Нині золотар має вже кілька матриць. Робить їх і самостійно. На виготовлення однієї витрачає близько тижня.
Роблю матриці за допомогою бормашини. Спочатку розмальовую, а потім вирізаю на металі
Василь Білоножко
золотар
На виготовлення ж дукача, зокрема "вереміївського" Василь витрачає кілька днів. За умови наявності всіх необхідних матеріалів. Найскладнішим етапом створення прикраси називає пайку обрамлення, що має вигляд пружинки. Говорить, раніше золотарі могли витрачати на це близько тижня.
Медальйон дукача, обрамлений пружинкою
Чоловік наголошує, що золотарське ремесло відмінне від ювелірного. Для представників останнього виготовлення традиційної прикраси - щось нове й часто непізнане. Різняться тут як матеріали, так і техніка створення прикрас. Раніше сільські золотарі не використовували дорогоцінне каміння, а от міські ювеліри - могли. Є відмінності й у способі кріпленні камінця. Якщо ювеліри закріплюють камінь в основі за допомогою чотирьох різців, то золотарі робили це складніше, адже різці обрамлювали камінь із усіх сторін.
За словами Василя, на сьогодні в області залишилось небагато золотарів. Чи не найбільше їх проживає у Черкасах.
У Черкасах є ще Микола Литвиненко, Юрій Коваленко. Ще один майстер помер цьогоріч від коронавірусу. Дуже сильний золотар був. Ще є декілька, які здебільшого займаються реставрацією
Василь Білоножко
золотар
Намиста
Ще однією традиційною нашийною прикрасою українців є намисто. Саме на нього могли кріпитися дукачі: один чи кілька у залежності від заможності дівчини.

Носили на Черкащині скляне прозоре й непрозоре намисто (пацьорки). Така прикраса була дорогою, адже виготовлялась із венеціанського скла. Завозили його з Італії.
Пацьорки (венеційки). Фото Субботіної Марини
Намисто із чорного скла називали гадючим. Найпоширенішим же кольором прикрас був червоний.
Приклад гадючого намиста (чорне)
Носили дівчата й смальтові намиста із непрозорих бусин.
Намисто зі смальти, гутного скла
Поширеними були лускавки - намисто з дутого скла (таке, з якого пізніше виготовляли й ялинкові прикраси, - ред.). Такий матеріал був дешевим, тому дозволити собі його, на відміну від пацьорок, могла чи не кожна дівчина.
На Лівобережжі Черкащини до намиста любили додавати різні за розміром срібні пугвиці.
Пугвиці - це дрібні порожнисті намистини срібного кольору, якими в кількості 7-9 штук перенизували намисто, зазвичай коралове
Прикрашали намистини й "рифами" - срібними обручами, що охоплювали найбільші намистини в намисті. Їх оздоблювали різьбленим орнаментом - "мережкою".
Поширеним на Наддніпрянщині було й намисто зі "щирого" (справжнього) бурштину. За стародавніми повір'ями, він приносив здоров'я та щастя володарці.

Рідкісними були намиста із жовтого бурштину.
Він і найбільш дорогий. Сьогодні одна низка намиста із жовтого бурштину в кульках коштує орієнтовно 30 тисяч грн. До речі, справжній бурштин перевіряють, вмокаючи його у воду. Тільки там він повністю віддає свій колір
Василь Білоножко
золотар
Замінювати бурштин могли бакелітом - штучно зробленою смолою з янтаря. Вартість таких прикрас була меншою від бурштинових.
Намисто з бакеліту
Серед інших природних матеріалів для виготовлення намист використовували перли. Їх могли замінювати річковими мушлями, що були набагато дешевшими.
Фото із книги "Прикраси Середнього Подніпров'я"
Популярними серед українок були й прикраси зі скам'янілого перламутру - баламути. Такі намиста мали гарний молочний відтінок.
Баламути та коралі
Коралове намисто
Звісно найбільш знаним сьогодні й популярним колись серед українців є коралове намисто або ж коралі. Така прикраса була дорогою. Матеріалом для його виготовлення слугували скелети коралових поліпів, які добували у водах Середземноморського регіону, а в Україну завозили переважно з Венеції.

Намиста з коралів відрізнялися за розміром, кольором, формою. Це могли бути й рубки, кукурузка, колюче намисто. Поширеними були червоні коралі циліндричної форми.
Дешевшим вважалося так зване необроблене "колюче" намисто. Воно складалося з нарізаних у формі трубочок маленьких циліндриків. Високо цінувалися червоні корали, оброблені у вигляді овалів або діжок, особливо з великими намистинами в центрі. Часто найбільшу центральну намистину на кожній нитці оздоблювали сріблом. Кількість ниток такого намиста могла досягати 25.

Коралове намисто передавалось у спадок. Це було своєрідне капіталовкладення селян у прикраси.
Після війни для намиста використовували червону обгортку з дротів. Її обривали, різали на шматки й робили намисто на подобі коралів
Василь Білоножко
золотар

«
Сережки, персні та браслети черкащан

»
Поряд із намистом та дукачами носили українки й сережки. Ці прикраси гармонійно доповнювали образ дівчини.

Найчастіше вуха черкащанок прикрашали сережки "калачики з метеликами", які мали вигляд великої восьмипелюсткової квітки з підвіскою-метеликом. Їх оздоблювали червоними або зеленими камінчиками-скельцями та невигадливим різьбленням, іноді золотили.
Калачики з метеликами
Загалом рослинні мотиви були традиційними для вушних прикрас українок. Створювали прикраси й із зображенням птахів чи у формі півмісяця. Такі сережки мали відповідні назви - калачики, голубки, качечки, лунниці, півмісяці, бублики.
До речі, голубками могли прикрашати і сережки, і дукачі. А на Чернігівщині могли використовувати зображення сокола.
Доповнював образ дівочий перстень. Часто він перебував у стилістичній єдності з сережками та дукачем.
Каблучки були схожі на сережки-квітки. Була каблучка й з "вереміїівською" квіткою. Але їх мало, бо вони, як і сережки, сильно зношувались. А тому використовували більше те, що довше зберігалося - дукачі
Василь Білоножко
золотар
Менш поширеними прикрасами були браслети. Якщо за часів Київської Русі їх одягали часто, то вже у ХІХ - ХХ ст. - це вже рідкість.

Здебільшого браслети виготовляли з монет. Це могли бути срібні п'ятачки останнього царювання.
Вони ще зустрічаються на наших територіях. Могли носити браслети як жінки, так і чоловіки
Василь Білоножко
золотар
Підготувала Анастасія Небога
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:
Твій код. Що носили черкащани сотні років тому?
Made on
Tilda