Додамо, барвники для тканин за княжих часів робили з натуральних складників: червоний колір добували з личинок червецю (комах, - ред.) та рослинних барвників; червоно-коричневий - із гречаника, звіробою, кори дикої яблуні, вільхи, крушини; синій - із сон-трави, волошки, чорниці; жовтий - із дроху, листя берези; золотаво-коричневий - із лушпиння цибулі, кори дуба та груші. Цікаво, що видобували барвники з рослинних компонентів українці ще й на початку ХХ ст.
У зимовий час вбрання Київської Русі майже не змінювалося, за виключенням того, що доповнювалося хутряним верхнім одягом: знать носила хутро із горностая, а люди середнього достатку - із білки.
Продовжував різнитися одяг залежно від соціального стану й за часів козаччини: своє вбрання селяни виготовляли із саморобних тканин, тоді як багатші містяни мали змогу придбати на торгових площах імпортне сукно. Цікавим є те, що хоч кольори й були різноманітними, та в одязі переважав червоний із багатьма відтінками. Чорні ж або темні кольори обирали для траурних убрань. У цей час одяг середніх верств населення вже починає піддаватися загальноєвропейським законам. Зауважимо, збереглася "любов" до червоного кольору в українців, зокрема черкащан, і в пізніші часи.