Твій код. Різдвяний цикл свят: як поклоніння Сонцю, Місяцю та Христу в українців сплелися воєдино
Віддавна Різдво для українців - одне з головних свят у році. Багато обрядів, які виконувалися в цей період, збереглися й до нашого часу, однак почасти змінився їхній зміст. І досі люди, які сповідують християнство, до Різдва дотримуються посту і чекають у Святий вечір, доки зійде перша зірка, аби розпочати трапезу. А найвідоміший атрибут свята - кутю - готують чи не в кожному домі.

Хоча Різдво сьогодні уособлює, здавалося б, суто християнські мотиви, однак базується воно ще на язичницькому світобаченні. Так, у цей сакральний час, коли кінець сонячного року стикався з його початком, Всесвіт в уявленні наших предків оновлювався, відкривалася межа між земним та небесним світами, "оживали" предки, тож кожен міг запрограмувати свою долю на майбутній рік.

Чому ж люди вважали, що Всесвіт має оновлюватися? Бо час у народному уявленні порівнювався з колом. Коли воно зупиняється - потрібен новий поштовх, аби відновити рух. Задля цього необхідно очистити стару "матрицю" й закласти правильно нову. Тому цей період є священним й повністю обставлений обрядами, які ґрунтуються на трьох етапах: знищенні старого часу, періоді хаосу та структурації нового.


Різдво або Коляда
В українців обрядовий комплекс Різдва ще називають Коляда. Розпочинається він на Святий вечір, а закінчується - на Водохреще. Звідки походить слово "коляда" - достеменно невідомо.
Із латинського - це початок кожного нового місяця, особливо початок нового місяця кожного нового року. Дехто із дослідників висловлює припущення, що слово "коляда" походить від "кощуни" - дохристиянських магічних текстів. Дехто - що походить від божества Коляди, яке народилося в найдовшу ніч року. Називають різдвяний період ще й Корочуном, бо дні стають короткими, а потім народжується нове сонце.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Коляда - це прадавнє свято народження нового Сонця, яке походить ще з індоєвропейських часів. За віруваннями предків, Коляду народила богиня Лада, після чого вона разом із Сварогом ще протягом 12 ночей творила Всесвіт.

Як бачимо, аналогічний код закладений і в християнській традиції, адже саме на Різдво прославляється народження Марією, яка перейняла в свідомості українців ознаки Лади, Ісуса Христа. Змінюється зміст, але не форма.

Загалом в основу свята покладено дві кардинальні ідеї - циклічне відновлення Всесвіту й культ пошанування родинних предків - "дідів", які саме на Різдво нібито приходили до нащадків. У дохристиянському світогляді предки роду були могутнішими від живих, тому до них зверталися як до запоруки вітальних цінностей. Слугували "діди" й своєрідними провідниками між світами.
Взагалі мертвих стали боятися в епоху розселення, коли одні роди залишали насиджені місця й приходили інші. А вважається, що предки своїх захищають, а чужим шкодять.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Як українці до Різдва готувалися

Підготовку до Різдва українці затівали за тиждень. Хоча постити починали раніше - опісля дня святого Пилипа (27 листопада). Господарі готувалися ретельно: чоловіки їздили до млина замінити борошно, рубали дрова, чистили у хліві, робили генеральне прибирання в обійсті, жінки ж у цей час мазали хати, заквітчували домівки паперовими квітами та обов'язково вишивали нові рушники, які вішали на образи та всі отвори в хаті. Вишити потрібно було хоча б 7-8 рушників. Займалися цим здебільшого дочки на вечорницях.

Кололи до Різдва чоловіки й порося, із якого жінки готували скоромне - кров'янки, ковбаси, сало. Однак до завершення посту його не їли, тож страви зберігали в коморі. Звідси й пішов усім відомий вислів "Не чіпай - це до свята". Однак зараз семантика фрази змінилася, натомість залишилася форма.

Святий вечір
Вставали господині цього дня вдосвіта. Молилися, розтоплювали піч й починали напікати багато випічки та готувати страви. В усьому допомагали дочки. Багато готували не для того, аби об'їстися, а тому що цілий день ходитимуть колядники. Чим щедріший буде господар - тим більше йому прибуде в хліборобський рік.

Чоловік, який сьогодні виступав ритуальним жерцем, зранку йшов поратися, після чого вносив до оселі жмут найкращого сіна. Помолившись, встеляв його під образами та вносив дідуха, якого ставив на покуті. Дідух уособлював образ предків. Робили його ще на жнивах із першого (у деяких регіонах останнього) снопа: колосся тісно переплітали перевеслом і зберігали до Святої вечері. Могли вплітати до нього й трави. Також господар міг перев'язувати дідуха залізним ланцюгом та класти біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут як обереги від злих духів.
Господиня у цей час витягає кутю в новому горщику та узвар. Ставить їх на лаві біля дверей на тканину й починає тягнути по ній до покуті, примовляючи "Іди кутя на покутя", а чоловік відказує "А ти узвар - на базар". У цей час діти, які сидять, квокчуть і ціпкають, щоб курчата водилися. Також батько смикає малечу за чубчики, щоб чубаті курчата були. У цей момент уся сім'я є учасниками ритуального дійства, направленого на приваблення благополуччя.

Опісля кутю та узвар ставлять на стіл, по куткам якого розкладають головки часнику як обереги від злих духів. У деяких регіонах під стіл кладуть плуга, у такий спосіб вшановуючи Оріона.
Далі всі переодягаються в нові чи чисті сорочки та розпочинається вже суто християнський ритуал. Батько запалює свічку та ладан. Усі стають на молитву, а опісля господар усіх вітає: "Будьте здорові, зі Святвечором. Дай, Боже, і на той рік діждати". Лише після цього готуються до столу. Аби розпочати трапезу, мають діждатися першої зірки на небі, а сідаючи на лаву, здмухують, щоб не "привалити" собою мертвої душі. Вірять: цього вечора оживають предки. Вважається, якщо не дотримуєшся традицій - мертві члени родини не прийдуть, заглядатимуть у вікна й тоді цілий рік буде невдалим. А тому обряди виконували всі.
На Черкащині господиня й господар сидять під час вечері, як на весіллі, під образами та на вивернутому кожусі. Говорять, щоб хата була теплою.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
На столі у Святий вечір - лише пісні страви. Їх має бути 12, хоча в деяких джерелах зустрічається й менша кількість. Символіка цього сакрального числа також різна: у дохристиянстві - уособлення кількості місяців, християнстві - апостолів.

Серед наїдків можуть бути капусняк, вареники, борщ із квашеної капусти або ж на буряковому квасі, риба смажена чи запечена, рибний холодець, каша гречана з конопляним молоком, голубці із пшоном, варені горох та квасоля, гриби, коржі з маком, кутя, узвар, різного виду наливки на самогоні. А також - багато випічки.
Перше, що роблять члени родини - їдять кутю. Вона символізує вшанування перших плодів. Це ритуальна страва, дар Сонцю. Як пише етнограф Олекса Воропай, першу ложку куті господар підкидав до стелі, "щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі". Другу ложку куті підкидав, "щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі", а третю - "щоб бджоли роїлися". Кожна подробиця під час вечері мала віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти - буде врожай на хліб, до копиці - сіна буде багато, до дерева - садовина вродить.
У кінці ритуальної вечері складали ложки у кутю, зверху клали хлібину, складали ниць держаками догори й наливали у чарчину узвару. І коли на перший день Різдва господиня вставала, то першим ділом дивилася, скільки мертві узвару випили - чи приходили, чи ні. Так і дізнавалися, чи буде в цьому році достаток. Тоді приймали хлібину й дивилися, чия ложка перевернулась - той цього року помре.
Також говорять, що на Святий вечір розмовляють тварини.
Якщо господар іде до стайні слухати їх й опісля розкаже жінці, про що вони розмовляли, то на другий день помре. Слухати чоловік може йти до стайні на Щедрий вечір і перед Новим роком (Василя). Жінки ж цього не робили.
Якщо на щедрий вечір пішов і нічого не почув, то йде перед Новим роком, а півень каже:
- "Ну, завтра тобі, Сірий, дошки возити, повезеш господаря на кладовище,
-Та чому, хіба він щось жінці розказав?
- Так.
- Ну і дурний, у мене сто жінок і я нікому правди не кажу".
Тобто тут сплелися й язичницькі, і християнські вірування. Язичницькі - тварини розмовляють, а християнські - не можна звертатися до поганських звичаїв, бо лихо буде.

Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького

Різдво
На перший день Різдва господарі встають, пораються та обов'язково йдуть до церкви. У Святий вечір до неї не ходять, бо вважається, що вночі у церкві мертві стоять.

Опісля молитви приходять додому та розговляються - їдять скоромне, чаркуються, а після обіду молоді несуть вечерю. Старі ж сидять та чекають вечірників.
Насамперед несуть діду та бабі й хрещеним батькам. Вважається, хто не несе вечері хрещеним, то після смерті хрещеній матері не буде, чим його годувати. Бо на тому світі саме вона годуватиме вечерею, яку він заносив, коли був дитиною.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Носили вечерю в хустинці, зв'язаній за чотири кінці. У ній стояв книшик, кільце ковбаски й ще щось.
Обов'язково приходили та казали: "Добрий день, прислали батько й мати до вас із вечерею". Хрещена мати мала все забирати й навзаєм ставити якісь свої подарунки та садити вечірника за стіл. Засиджувалися не дуже, бо ще потрібно було йти до інших.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Старші ж люди з другого дня й до Водохреща ходили одні до одного на гостини.
Колядування

На Різдво молодь зазвичай збиралися на ковзанку й утворювала ватаги. Тоді домовлялися, хто буде березою й міхоношою.
Береза - це та дівчина, яка найкраще вміє співати, заводить колядки та організовує, а міхоноша - той, хто не вміє співати, тому носить мішки.

На Черкащині парубоцькі гурти ходили окремо, жіночі - окремо.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Колядки – різновид календарно-обря­­дового пісенного фольклору, що супроводжував зимовий обряд колядування ще з часів дав­­ньо­­слов'янської спільноти.
Співали цього дня колядок.

Спершу утворилися міфологічні колядки, які базуються на сюжеті світотворення, структуруванні Всесвіту. Прославляли вони народження нового Сонця. Люди тут порівнюються з небесними світилами, йде постійна взаємодія макро- та мікросвіту.
***
Коли не було з нащада світла, Дажбоже!

Тоді не було неба ні землі, А лише було синєє море.

А серед моря зелений явір.

На явороньку три голубоньки,

Радоньку радять як Світ сновати:

"Та спустімося на дно моря,

Та дістанемо дрібного піску,

Дрібний пісочок посіємо ми,

Та нам станеться чорна землиця,

Та дістанемо золотий камінь,

Золотий камінь посіємо ми,

Та нам станеться ясне небонько:

Ясне небонько, світле сонечко,

Світле сонечко, ясен місячик,

Ясен місячик, ясна зірниця,

Ясна зірниця, дрібні звіздочки".
****
Ой як же було ізпрежди віка
Ой дай Бо[г].

Ой як не було неба і землі
Ой дай Бо'.

А тільки було синєє море
Ой дай Бо'.

На тому морі горіли огні
Ой дай Бо'.

Коло тих огнів сиділи святи.
Ой дай Бо'.

Радять радоньку, кого в море послать.
Ой дай Бо'.

Ой пойди, Петро, по море на дно
Ой дай Бо'.

Та достань Петро жовтого піска
Ой дай Бо'.

Та посіємо по всьому світу,
Ой дай Бо'.

Щоб уродилось небо і земля
Ой дай Бо'.

Небо зорями, земля квітами
Ой дай Бо'.
Надалі, із появою християнства, виникли релігійні колядки з біблійними образами, багато із яких наклалися на дохристиянські. У них вже прославляли Христа та святих, розповідали про їхнє життя.
***
Небо і земля нині торжествують,
Ангели, люди весело празднують.


Христос родився, Бог воплотився,
Ангели співають, Царіє витають,
Поклін віддають, пастиріє грають,
«Чудо, чудо!» повідають.

Во Вифлеємі весела новина:
Пречиста Діва породила Сина!

Слово Отчеє взяло на ся тіло:
В темностях земних сонце засвітило.

Ангели служать свойому Королю
І во вертепі творять Його волю.

Три славні царі зі сходу приходять,
Ладан і смирну, золото приносять.

Царю і Богу тоє офірують,
Пастирі людям все розповідують.

І ми рожденну Богу поклін даймо,
«Слава во вишних» Йому заспіваймо.
***
Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого поповився.

Пастушки з ягнятком перед тим дитятком
На колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.

Ой Ти, Царю, Царю, Небесний Владарю,
Даруй літа щасливії сего дому господарю.

Сего дому господарю і сій господині,
Даруй літа щасливії нашій славній Україні.

Існують й адресні колядки, в яких простежуються величальні мотиви.

Співалися вони господарю, дівці, парубку, дідові чи бабі.
***
Добрий вечір тобі, пане господарю.

Радуйся!
Ой радуйся, земле,
Син Божий народився!

Застеляйте столи та все килимами,
Та кладіть калачі з ярої пшениці.
Бо прийдуть до тебе три празники в гості:
Ой що перший празник — Святеє Рождество,
А другий вже празник — Святого Василя,
А третій вже празник — Святі Водохрещі.
А що перший празник зішле тобі втіху,
А що другий празник зішле тобі щастя,
А що третій празник зішле всім нам долю,
Зішле всім нам долю, Україні волю
***
Гой, знати, знати, хто господиня:
В неї в світлиці, як в веселиці,
В неї челядка у золоті ходить,
У золоті ходить, у добрі бродить,
У неї вози все кованиї,
У возах коні все ворониї;
Рано в неділю до церкви їде.
Гой, на перший віз лиш світло клала,
А на другий віз проскури клала,
А на третій віз сама сідала.
Приїхала ж вона перед світлий двір,
Перед світлий двір, перед Божиий дім:
Сами ся двери та й отворили.
Всі ся єй святі та й уклонили,
Саме ся світло позажигало
Самі ся книги та й розчитали:
На райських дверях сам Господь стоїть.
Сам Господі, стоїть, три служби служить
В своїй святині за господиню,
За господиню, на ім'я Ялину,
За єй цілий дім, на здоров'я всім!

Спочатку жанр колядок мав міфологічні елементи, потім - релігійні. Далі, за часів Радянського Союзу, набував світських рис, а потім виникли колядки-пародії. Вони десакралізувалися й перетворилися у чотиривірші. Сьогодні ж відбувається рефольклоризація колядок: ми відшукуємо та вчимо їх.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
І дівки, і парубки колядують із вечора до ранку.

Уранці ж хлопці колядники йдуть до берези "кутю запивати", а дівчата розходятся по хатах і тільки на другий день сходяться до берези чи хати, яку вона назначила, розкладають мішки та дивляться, що наколядували.

Зазвичай колядникам дають хлібні дари, які у подальшому продають вдовам або бідним сім'ям, а гроші ділять. Частину коштів дівчата дають на церкву, а за решту купують щось. Парубки ж ділять по-іншому: частину грошей - на церкву, частину - запити коляду.

Меланки або Щедрий вечір

"Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля ж не святкує, бо Щедрий вечір у них - напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це - "Голодна кутя", Богоявленне надвечір'я", -
Олекса Воропай
Згідно з віруваннями наших предків, цього дня відбувалося вшанування народження Місяця й сузір'я Оріона (Золотого Плуга). За описами Геродота, культ Золотого Плуга з'явився у скіфів ще близько 1500 років до нашої ери. А за часів Київської Русі був звичай кликати "Плуг" (сузір'я), який нібито падає у цей час на Землю - опускається низько над обрієм.

Цього вечора ходять ряджені у масках та вивернутих кожухах та водять "Козу" - символ місяця. Центральним моментом ритуального дійства є танець "Кози": її "вмирання" та "воскресіння", що символізує колообіг, завмирання та відродження природи.

Одна із гіпотез говорить, що переодягання символізує собою померлих предків, мерців із потойбічного світу, які ходять та зичать нащадкам плодоріддя й хорошого нового року.

Го-го-го Коза, го-го сірая
Ой розходися-розвеселися
По сьому двору по веселому!
Де Коза ходить там жито родить
Де не буває там вилягає!
Де Коза ногою там жито копою
Де Коза рогом там жито стогом!
А в Михайлівці всі хлопці-стрільці
Стрелили Козу в правеє вушко
В правеє вушко в саме сердечко
Пуць Коза впала нежива стала
А Міхоноша бере дудочку
Надима Козі тай у жилочку!
Надулась жила Коза ожила!
Тай пішла Коза тай стрибаючи
Тай гасаючи своїх діточок тай шукаючи!
Також на Меланки щедрували: починали діти, а пізніше - дівчата та хлопці.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, —
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.»
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Хлопцям на Меланки, як і на Андрія, пробачають бешкетування. Вважається, що це ритуальні бешкети, на які ніхто не сердиться.

Дівчата, які цього року не засватані - гадають. Ворожать так, як і на Андрія.

Василя або Новий рік

Цього дня ще з удосвіта на Черкащині хлопчики 5-10 років засівають. Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим "полазником" - приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять, а тому й посівати їм не годиться.

Посипають хлопчики аж до обіду: родичів, сусідів, діда й бабу. Найрідніших просять обмолотити снопа.
Господар бере із покуті дідуха й дітки молотять цього снопа й потім збирають зерно у свій мішечок та йдуть посипати далі. Вважається, що не можна брати гречки і гороху. Горох - на сльози, гречка - щоб не скакали в гречку. Посипають пшеницею, житом, просом.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Господарі, як і на Щедрий вечір, ідуть слухати худобу. А увечері підпалюють у садках сміття, яке збирають упродовж усіх різдвяних свят, бо його не можна було виносити в цей період із хати. Вважалося, що це сміття є оберегом для садовини. Раніше ж вірили, що воно оберігає від Джуми.
Проводять на Василя й обряди на наступний урожайний рік.

Господар іде у садок та обв'язує дерева перевеслами, при цьому він їх ритуально лякає: "Добрий день тобі, груше. Я тебе перевеслом назначу і що з тебе буде - у маю побачу. Як будеш у маю груші родити, то я буду до тебе з цього дня ходити, а як не будеш цвіту мати у маю, то я тебе, як яловку, зрубаю" . Далі це перевесло залишається до наступного разу.

Водохреще або Голодна кутя

За дохристиянською традицією, Голодна кутя є святом пошлюбленням бога Ярила та богині ріки Дани. А за християнським - хрещення Ісуса Христа у річці Йордань.
У цей день святять воду. Це - день осонцення води. Вважають, що нечисть, коли всувають хрест у воду, із води втікає на село й тому господині намагаються забрати усі шмаття з двору в хату, щоб не вчепилася нечиста сила й не завелася в хаті, бо буде тоді цілий рік верховодити. Вважається, що після Йордані не можна прати, аби нічого не принести поганого в хату.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Старі люди цього дня не їдять зранку, аж поки не вип'ють свяченої води. Коли принесуть свяченої води, то спочатку поять всіх, хто є в сім'ї, а коли напилися кажуть "Сядьте всі, де хто стояв", щоб кури сідали на сідало. Посидівши декілька хвилин, господар бере із дідуха декілька колосків, наливає у миску води й у ролі хатнього жерця йде й кропить усе в господі свяченою водою, навхрест освячуючи. Також бере крейду в руки й малює по хаті хрестики, таким чином проганяючи нечисту силу.


Також прийнято цього дня проганяти кутю. Так, після того, як на водоймі зробили йордань (вирубали в льоду хрест, облили його буряковим квасом) та коли священик хрест у воду опустив, стріляли із будь-якої зброї, проганяючи.

Водохреще святкували три дні: 19 січня - день Водохреще, 20 січня - день Іоанна Хрестителя та Різдвяний день.


Підготувала Анастасія Небога
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:
Твій код. Дуалістична природа дня святого Андрія
Made on
Tilda