Закулісся творчого життя
Які вони, актори Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру?
У період реставрування театру частина акторського складу Черкаського драматичного театру ім. Тараса Шевченка знайшла собі додаткову роботу. Ні, це не лише для того, щоб існувати й забезпечувати сім'ю. Ці люди живуть творчістю й сценою, втрачають вправність, якщо певний час перебувають за межами свого другого дому. Вніс корективи й карантин, через який актори втратили вистави, а головне - глядача.
Кореспондентка "18000" поспілкувалася з черкаськими акторами. Найбільше про те, як одночасно втілювати дві професії, пережити карантин і з надією йти в майбутнє.
"АКТОРСЬКЕ - ЦЕ МОЄ СЕРЕДОВИЩЕ, АЛЕ КОЛИ Є МОЖЛИВІСТЬ - Я РЕЖИСЕР" ,- ПАВЛО ГОНЧАРОВ
Актор Павло Гончаров працює в черкаському театрі майже 13 років, свою віддушину в період відбудови театру й карантину знайшов у режисерстві. Як згадує чоловік, до цього мав творчий шлях і в Херсоні, і Києві, і Миколаєві.
- Звичайно, після пожежі ускладнився наш побут, акторська творчість. Ми довго звикали, оскільки були проміжки між інтенсивною роботою, виникали проблеми, як звикнути, існувати.
Актор розповідає, що раніше також пробував себе в режисурі. З 2018 року працює в "Майстерні акторської творчості" в Черкаському міському будинку ім. Івана Кулика, хоча раніше приходив туди на запрошення. Цьому послужило не лише відсутність сцени чи постійного місця роботи, а й бажання втілювати свої ідеї.

За словами Павла Гончарова, якщо чогось не вистачає з режисерами, з якими працюєш, а вони різні, хоча б раз на рік хочеться виплеснути щось своє. Актор знайшов для себе таку нішу: шукає можливості створити постановку, де втілить свої ідеї та проєкти.
- Акторське - це моє середовище, але коли є можливість - я режисер. Вихідний у понеділок, робота в театрі зранку й увечері з вівторка до неділі. Тож для будинку Кулика - обідній час і понеділок.
Актор порівнює свою професію зі спортом. Каже, якщо спортсмен відходить від тренувань і не тримає тіло в тонусі, то в організмі помітні зміни. Саме через це актори шукають додаткові роботи, заповнюють інші ніші, коли виникають простої.
Серед особливих робіт, які Павло створив у стінах будинку Кулика - мюзикл "Чарівне дзеркальце" разом із учнями 31 гімназії. Про реалізацію цієї постановки Гончаров мріяв ще з підліткового віку. Нині ж розуміє важливість таких вистав, оскільки не вистачає репертуару для підлітків.
У карантинний період життя наче призупинилось. Усі вистави чи проєкти, які Павло хотів розпочинати, чекають на полиці сприятливого часу. За його словами, немає сенсу щось розпочинати: актори перегорять і сплине час.
Окрім режисерства, Павло Гончаров проводить фестивалі, заходи від молебнів до культурних подій, пов'язані з музикою та кіно. Крім цього, часто відвідує фестивалі, аби зустріти знайомі очі, вкотре відчути радісну емоцію, повчитися чомусь і надихнутися.

- Я проводжу фестивалі або їжджу й споглядаю їх. Заповнюю сегменти душі, щоб не втрачати форму фізичну й психологічну. Навіть якщо вистава змінила погляд на життя однієї людини зі ста чи тисячі - це вже перемога.
У театрі ж актор має багато ролей і вистав. Один із образів у творчості Павло Гончарова, який йому запам'ятався - головна роль у біографічній роботі про Семена Гулака-Артемовського. Ще одна цікава робота - постановка європейського стилю "В 12 ночі" Вільяма Шекспіра в перекладі Юрія Андруховича. Там актор грав гострохарактерного комедійного персонажа. Все було на грані фолу: від глибокої внутрішньої драми до бурлеску та комедії.
- Не кожному актору вдається втілювати такий широкий спектр ролей, але мені піддаються усі жанри. В мистецтві не кажуть подобається чи ні, просто над чимось важче працювати, щось чіпляє.
Актор не приховує, що любить повеселитися, часом буває кумедний, саркастичний чи іронічний, але зазначає, що до певної міри. Акторів часто називають дітьми із некрасивим прикметником, зазначає Павло Гончаров, бо, справді, таке є в акторів, коли їм нудно, вони починають бавитися, незважаючи на вік.

Таке звичайне життя актора: веселе, трагічне, саркастичне, як у п'єсі. Після пожежі актори звикли до кочового життя, але не кидали вистав і створювали свято глядачу.

"ДІТИ - КЛАДЕЗЬ МОГО НАТХНЕННЯ", - ОЛЕКСАНДР НОВАЧЕНКО
Олександр Новаченко не одразу став актором черкаського театру. Коли переїхав до Черкас, йому місця не знайшлося. На той момент тривала реставрація театру. Аби заповнити жагу до мистецтва й творчості, актор почав педагогічну діяльність і більше не покидав її.
- У черкаському театрі я працюю більше, ніж два роки, але до цього стільки ж присвятив іншому театрі. Досвід невеликий, але за цей час я вклинився досить гарно.

Вже влаштувавшись у черкаський театр, Олександр Новаченко продовжив працювати в Черкаській дитячі школі мистецтв, де заснував театр "Чарівний ліхтарик". Як розповідає актор, його стримують на цій посаді діти. Дитячий театр відвідує близько десяти дітей 9-11 років. Заняття проводять у понеділок, коли в театрі вихідний. Є групові заняття й індивідуальні.

Карантин зупинив показ вистави "Кіт у чоботях", яку поставив Олександр. Каже, що за рік вдається підготувати одну-дві постановки, які більше схожі на концертні номери, тому що тривать по десять хвилин. Нині ж йде робота над новим спектаклем "Чиполіно", в якій будуть і маски, і про карантин.
Улюблені діти й улюблена справа, проте в усьому є свої нюанси. Найбільше незручностей - у вирішенні організаційних моментів, але й це не зупиняє актора.
- Я більше люблю творче, вигадувати, думати, творити. У театрі цим займається творча група. Тут же - мої обов'язки. Добре, що одягти дітей допомагають батьки, але потім доводиться всі костюми об'єднати, аби створити загальну картинку.
Актор згадує, що бачить у дітях свої емоції. Коли досягається певний результат, то дітлахи кайфують від сцени. Вони розглядають себе в дзеркало, розповідають про досягнення друзям. Це надає їм емоційний підйом.
- У мене теж таке було, тому що сцена для мене - це ейфорія. Коли відчув це, то й вирішив стати актором.

До карантину Олександр разом зі своєю дружиною спробували вести приватні театральні курси. На перевагу цінному досвіду стали організаційні моменти й пандемія, тому ця справа на паузі.
- Хочеться займатися творчістю, а не вирішувати інші питання. Як кажуть, актори не працюють у театрі, а служать. Ти дивишся, що в когось з'являються машини, квартири, а в тебе 6-7 тис. гривень зарплата. Але виходиш на сцену й тебе окриляє. Це велика честь, але не кожен готовий на такі жертви.
У театрі Шевченка Олександр має 10-15 ролей. Серед них - "Сад Гетсиманський", "Коляда". Як він розповідав, є вводи, коли в одній виставі граєш спочатку одного героя, за певний час іншого.

Серед улюблених вистав актора, звичайно, дитячі. Олександру подобається вистава "Королева загублених ґудзиків", у якій він грає хлопчика Єгорку. Також запам'яталася роль Кая зі "Снігової королеви".
- Люблю вистави, коли відбувається певний внутрішній процес, герой змінюється в кінці. Це шлях постійних змін і навіть внутрішніх, на сцені й у роботі. Потрібно постійно долати перепони.

"ТЕАТР - МРІЯ, ДО ЯКОЇ Я ЙШОВ,
А КІНО - НЕДОСЯЖНА МРІЯ, НА ЯКУ НЕ МІГ РОЗРАХОВУВАТИ", - ОЛЕКСАНДР ГУМЕННИЙ
Шлях до акторства Олександра Гуменного був нелегким, проте вдалим. Актор черкаського театру родом із Луганщини. Навіть закінчивши гірничо-транспортний коледж, не покидав свою мрію. Вхід до музичної школи допомогла відкрити пісня улюбленого актора Андрія Миронова "Остров невезения". Після закінчення технікуму працював керівником ансамблю дитячої пісні в будинку культури, потім організовував концерти.
- А як же, пам'ятаю свою першу роль. На сцені будинку культури рідного міста Лутугино зіграв у виставі "Удалой молодець" - Потішника.
Згодом доля допомогла потрапити до Луганського театру, де вдалося пройти відбір і успішно відпрацювати актором і композитором чотири роки.

У Черкасах актор проживає з 2008 року. Каже, що це найбільший термін із усіх міст, де він раніше працював.

- Мене завжди тягнуло до міських театрів, де є ріка, я рибак. У Черкаси поїхав на конкурс, прослухався й залишився.

"Сватання на Гончарівці"
За словами актора, театр - мрія, до якої він йшов, а кіно - недосяжна мрія, на яку не міг розраховувати. Олександр Гуменний каже, що потрапити у кіно - це справа випадку. Ще працюючи в Миколаєві, він отримав першу епізодичну роль. Знімався на одеській кіностудії у фільмі "Александровский сад 2", це був 2007 рік.
Загалом актор встиг знятися близько в 15 кінострічках і серіалах. Свою найдовшу роль на екранах телебачення Олександр здобув саме в Черкасах. Він пригадує, що до театру приїжджала група каналу "Україна", яка наповнювала свою акторську базу. Через неї актор і потрапив до серіалу "Агенти справедливості".
- Я отримав роль друга головного героя. Спершу це був просто епізод у одній серії, а через рік зателефонували й запропонували цю ж роль як лінійну. Це найдовша роль моя роль, яку грав протягом чотирьох років.
Ця роль запам'яталася акторові, як найцікавіша. Олександр сам говорить, що сценаристи чудили все, що хотіли. Ця роль була різнобічною, оскільки Віктор Мовчан, якого грав актор, був комедійним персонажем. За сценарієм, він не раз потрапляв у неприємності, однак допомагав своїм колегам.

Досвід у рекламі невеликий, проте два ролики за участі Олександра Гуменного відзняли також у Черкасах. Одне на прохання поліції, інше - пенсійного фонду, до речі, в останньому Олександр знявся зі своїм сином.

Нині актор вільний і шукає нові кінопроєкти. Шоуріл можна переглянути ТУТ.
Безсумнівно, за знімання заробітна плата вища, ніж у театрі. Який її розмір, вирішують безпосередньо з акторами.
- Це не ті суми, які були в Радянському союзі. Зараз не можна за гонорар придбати автомобіль чи квартиру.
Олександр Гуменний зізнається, що ніколи не виникало бажання піти з театру, оскільки знімання відбуваються періодично. Наприклад, можна пропрацювати тиждень і на місяць залишитися без роботи. В таких випадках рятує театр.

- Театр - це можливість бачити очі зараз і тут. До того ж вистава кожного разу різна. Як все піде, залежить від партнера й глядача. Кіно й театр все ж таки різні речі.

Акторський досвід нараховує більше 200 ролей, саме в черкаському - актор зіграв близько 50.

"Наталка Полтавка"
За словами Олександра, чи стане роль улюбленою залежить не лише від актора, а й від режисера, на скільки він зможе зацікавити й сам розуміє задачу. Улюбленими актор вважає роль виборного в "Наталці Полтавці" та ще одну роль у виставі "Не турбувати".

- Роль виборного вдалася, тому що це той випадок, коли допоміг режисер. Він вдало підібрав людину й героя. А ще цю роль мені легко передати глядачу, відчувається своєю. Інша ж - комедійна. Такі ролі важчі, їх потрібно грати серйозно й органічно, щоб глядачу було смішно.
Часи після пожежі були психологічно важкими, але думки кидати театр не було. Як розповів Олександр, це було б найлегше та не в його стилі.
- Була одна думка, як врятувати театр, тому що колектив дуже сильний і творчий. Я був одним із першим, хто почав піднімати тему театру. Звичайно, я не був зрозумілий владі, але таке мене не стримує. Якщо відчуваю, що правий, до того ж борюся не для себе, то йтиму до кінця.

Під час березневого карантину Олександр, як й інші актори, працював дистанційно вдома. Говорить, що тоді всі занурилися в роботу, тому що довелося готувати відразу кілька картин. Незважаючи на незручності, нові вистави були підготовлені.
"ГРА В ТЕАТРІ - ОДНЕ ІСНУВАННЯ, В КАДРІ - ІНШЕ", - ОЛЕНА СТАРЦЕВА
У черкаському театрі Олена Старцева працює не так давно, лише рік і кілька місяців, але вже встигла зіграти багато ролей. Близько семи - у казках і стільки ж у драмах.

Перша освіта в дівчини акторська. Під час навчання в Києві на журналіста Олена знімалася в рекламних роликах і серіалах, здобуваючи досвід за першою спеціальністю. Тож повернувшись у рідні Черкаси, влаштувавшись до театру, вона продовжила ходити на кастинги та відвідувати проби.

- Зараз менше зйомок, тому що карантин, складні часи. Кінопроби, кастинги можуть не збігатися з напруженим графіком у театрі. Зима - пік нашої роботи, оскільки до класичних додалися й новорічні вистави.
Актриса пройшла близько сотні кастингів і проб у кінопроєкти, рекламу та модельні кастинги. У Черкасах мала два проєкти. Її можна побачити в рекламі черкаської мережі магазинів "Делікат", у соціальному ролику про аб'юзерів і насильство над жінками.
Серед роликів, які пригадала акторка - роль у рекламі для Академії кондитерського та кулінарного мистецтва Ектора Хіменеса Браво. Встигла зіграти епізодичну роль у серіалі "Хамелеон", короткометражних фільмах, у програмі "Вещьдок".
За словами Олени, зйомки - це також її професія. Так, гра в театрі - одне існування, в кадрі - інше. Але йдеться про саморозвиток і, звичайно, про додатковий заробіток.
- Якщо чесно, то зарплати не вистачає. Ми отримуємо менше середньої зарплати в Черкасах. На зніманнях можна заробити від 500 грн до 10 тис. грн. Деколи бувають цікаві проєкти з обмеженим бюджетом, тоді вже тобі вирішувати, чи брати в ньому участь.
Але театр важливіший. Олена говорить, якщо б не стало можливості зніматися, то знайшла би інше джерело доходу, наприклад, бізнес.
Акторка з власного досвіду знає, чим театр відрізняється від знімань. Акторська гра потребує багато прогонів, деталей, змін. А на знімальному майданчику все чітко, швидко, на репетиції виділяють мало часу.

Олена збирає шоуріл, який містить її найкращі уривки відео, фото. Його обов'язково потрібно оновлювати новими роботами, це надважливо для актора. Хоча й карантинна пауза затримала весь світ, проте робота в театрі триває.

- Дистанційна робота не вихід для театралів. Ми маємо бути фізично присутні на сцені, взаємодіяти з партнером наживо. Онлайн - вимушені незручні міри. Це вже не театр, а інакший вид мистецтва.
Дівчина пригадує, після довгої перерви доводилося звикати заново до емоцій, облич колег, оскільки за вимогами працювали в масках. Вони ж глушать звук і приховують емоції.

Для акторів важливо відчувати енергетику, а не лише чути оплески. Зі сцени не видно, чи повна зала, скільки глядачів сьогодні на виставі, адже сліплять софіти та, коли актор в образі, немає такої можливості. Проте нині якщо місця й заповнені, то на половину.
Як кажуть, то не актор, якщо він не переживає. Робота акторів стресова, а ще вони дуже забобонні й це не вигадки.
- Ми перед виходом на сцену маємо обряди, закриваємо очі й енергетично налаштовуємось на виставу. Також якщо роль раптово падає, то треба на неї сісти. Хоча все залежить від того, в що ти віриш.


Світ поступово звикає до обмежень, які вніс Сovid-19. Театр - не виняток. Тут також прибирають, дотримуються вимог індивідуального захисту й створюють нові програми. Нюанс: тут не вистачає лише глядача. Черкащани настільки заклопотані й занурені в буденність, що забули про світ мистецтва, який спроможний зробити кожного хоч на момент щасливішим.







Підготувала Вікторія Нянько
Made on
Tilda